УРОК ГІДНОСТІ. МАЙДАН. УКРАЇНА. ШЛЯХ ДО СВОБОДИ.  – Оврашко С.І.

Відеоматеріали до уроку гідності “Майдан. Україна. Шлях до свободи”

презентацію підготувала вчитель історії та правознавства Оксана Юріївна Дзюба

матеріал можна переглянути тут

Розробка уроку : 

“Гордість моя – Переяслав – Хмельницький”   – Дзюба О.Ю.

  Презентацію підготувала вчитель музичного мистецтва – Оврашко Світлана Іванівна

матеріал можна переглянути тут

Розробка уроку : “Ми – нація єдина”     – Оврашко С.І.

Розробка уроку : “Ми – нація єдина, твої ми діти, Україно!  – Кравченко В.В.

Розробка уроку:  Україна – наш спільний дім – Дзюба О.Ю.

Розробка уроку: “Моя рідна школа” – Бойко В.Л.

Акція “Запали свічку”

Розробка загальношкільного заходу : Акція “Запали свічку”

Сценарій проведення урочистостей з нагоди відкриття меморіальної дошки випускнику ЗОШ №5, Роману Володимировичу Гриценку

30 річниця пам`яті Чорнобильської трагедії

22.04.2016 р. на подвір`ї загальноосвітньої школи №5 для учнів 1-11 кл. пройшла лінійка пам`яті присвячена трагічним подіям на Чорнобильській АЕС. Минуло 30 років, а в пам`яті сучасників до цих пір жахіття тих днів. З високих трибун звучало про «мирний і безпечний атом». А чи це так?

Вибух який трапився в ніч з 25 на 26 квітня, змінив життя тисячі людей. Ця катастрофа і досі вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічними збитками.

Під час аварії вибухнуло близько 190 тонн атомного палива, що призвело до забруднення радіоактивними відходами величезної території. Радіаційна хмара, що утворилася внаслідок вибуху, була більшою за розмірами, ніж після бомбардування Хіросіми. За даними організації чорнобильців, 10% ліквідаторів померли і 28% стали інвалідами. Люди працювали в небезпечній зоні позмінно: ті, хто набрав максимально допустиму дозу радіації, виїжджали, а на їх місце приїжджали інші. Загальна кількість ліквідаторів за роки подолання наслідків аварії становить приблизно 600 тис. осіб. У цілому, жертвою радіоактивного забруднення стали понад 1000 українських міст і сіл. Десятки тисяч осіб змушені були змінити місце проживання. А скільки покалічених людських доль? Чорнобильська АЕС, згідно з міжнародними домовленостями наприкінці 2000р. припинила своє функціонування. Проте наслідки Чорнобильської катастрофи спостерігаються і сьогодні…

ЗДВР Сідько Н.Г.

Бій під Крутами

Спробу зупинити радянські війська здійснив загін студентів, військових курсантів, гімназистів-старшокласників (650 душ) під Крутами (між Ніжином і Бахмачем). Російські більшовицькі війська, які виступили проти них, мали майже десятикратну перевагу у живій силі.

Без будь-якої військової підготовки погано озброєні юнаки під керівництвом сотника В. Омельченка вирушили на фронт. Вони стійко трималися. Маючи багаторазову перевагу в чисельності й озброєнні, червоні банди зім’яли оборону і знищили багатьох.

Деякі історичні джерела свідчать, що: 260 київських студентів і гімназистів загинули; 28 потрапили в полон та були закатовані; 4 вивезли на допити до Харкова, і доля їх невідома. Ті, хто врятувався, спромоглися розібрати залізничну колію. Героїчні захисники Крутів своє завдання виконали і на кілька днів затримали радянські війська, які наступали на Київ.

Бій під Крутами ввійшов у історію України як символ національної честі, як трагічна сторінка боротьби за незалежну Україну.

17 березня 1918 року, коли більшовики залишили Київ, а до столиці знову прибула Центральна Рада, тільки 27 юнаків, які загинули в бою під Крутами, було перевезено до Києва і перепоховано на Аскольдовій могилі.

Голодомор 1932-33

           Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-1933 рр., то вони одностайні в тому, що стосується ходу подій: масштабний голод розпочався наприкінці літа 1932 року, досяг свого піку до початку весни 1933 року та завершився на початку літа 1933 року. Саме за цей менш ніж календарний рік в Україні загинули мільйони людей. Нині є очевидним, що Голодомор 1932-1933 років в Україні був результатом спланованих системних заходів та виступив одночасно інструментом знищення соціальної бази народного опору Радянській владі в Україні, всесоюзної індустріалізації, застереженням Українському радянському урядові проти намірів проводити порівняно самостійну політику. Кількість прямих та непрямих жертв Голодомору точно встановити на сьогодні досить важко. Між істориками тривають дискусії, скільки саме людей загинуло: 5, 7, 9 чи 10 мільйонів? Але так чи інакше йдеться про МІЛЬЙОНИ безвинних жертв. Для порівняння: сучасне населення Данії складає 5,2 млн. осіб, Австрії – 8 млн.; Болгарії – 8,5 млн.; Бельгії – 10 млн.; Угорщини – 10,3 млн. Тобто, під час Голодомору зникла ціла європейська країна.

      За даними вчених, найбільш постраждали від голоду тодішні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів, у Донбасі – у 3-4 рази. Фактично голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України.
      Під час аналізу тих подій рано чи пізно виникає питання про причини та винуватців трагедії. Безумовно, головною причиною Голодомору стала політика тоталітарного сталінського режиму – безвідповідальні експерименти з метою побудови щастя «в окремо взятій країні», які передбачали, зокрема, злиття усіх націй і народностей СРСР в єдиний «радянський народ» з уніфікованою свідомістю та здійснення швидкого «індустріального стрибка» шляхом «мобілізації» внутрішніх ресурсів.
На практиці це означало фізичне винищення усіх класових та національних «ворогів» сталінського режиму, тобто людей, які мали свою думку щодо розбудови «світлого майбутнього». Головним аргументом здійснення цієї політики нерідко ставав терор, зокрема, терор голодом. А Україна була головним полігоном «вирішення національного питання» та проведення індустріалізації…
       Дехто й досі намагається представити Голодомор 1932-1933 рр. як «збіг об’єктивних та суб’єктивних обставин»: посухи та «перегинів на місцях». Але факти свідчать зовсім про інше. Насамперед, посухи дуже рідко призводять до голоду у таких масштабах. До того ж, посуха не може призвести до повного знищення врожаю, через посуху з селянських господарств не може повністю зникнути худоба та птиця, все, чим можна прохарчуватися. Все це зникло завдяки «зусиллям» активістів, які відбирали в людей останнє.
Про те, що урожай в Україні був, переконує хоча б той факт, що радянський уряд масово продавав збіжжя та інші сільськогосподарські культури за кордон. Наприклад, є свідчення, що в 1932-1933 рр. у Польщі українськими буряками годували свиней, бо цих буряків було багато і вони були дуже дешеві. Факти переконують, що «випадково», через «перегини на місцях» не вивезеш за кордон сотні тисяч тонн продовольчих товарів. Ті, хто стверджує подібне, вочевидь, грішать проти істини, бо для вивезення продовольства у таких обсягах потрібне ПОЛІТИЧНЕ РІШЕННЯ.
      Крім цього, за свідченнями очевидців, в окремих регіонах України тоді, коли від голоду щодня вмирали тисячі людей, майже на повну потужність працювали спиртові заводи, які переробляли дорогоцінний хліб на горілку. Так сталінський режим добував додаткові ресурси для проведення індустріалізації.
       Про те, що дії більшовиків були свідомими, свідчить ще один характерний факт. Восени 1932 – взимку 1933 року, коли вже всі зрозуміли, що в Україні справжній голод, тоталітарна влада не лише не припинила примусове відбирання їжі або хоча б прийняла допомогу інших країн, а навпаки, всі сили кинула на те, щоб ізолювати голодуючі райони. Армія, загони НКВС оточили українські міста (бо селяни намагалися врятуватися там від голодної смерті) та залізничні станції. Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Цьому сприяло запровадження паспортної системи, яка фактично вдруге закріпачила українських селян. Спеціальними розпорядженнями було заборонено продаж залізничних квитків для них. Такі дії важко пояснити якимось збігом обставин.
Отже, аналіз фактів доводить, що тоталітарний сталінський режим діяв свідомо і за чітким планом. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств. Всіх невдоволених знищували: розкуркулювали, висилали, просто страчували за вироком «трійок» буз суду і слідства. На місце знищених голодом або репресіями українських селян привозили нових, з Росії, Білорусії…
       Все це призводило до страшних наслідків в масштабах нації. Українці мільйонами вимирали. Ті, хто вижив, підірвали своє фізичне та психічне здоров’я. В їхні душі назавжди закрався страх голоду.     

 Тарас Григорович Шевченко

Народився Тарас Григорович Шевченко 9 березня 1814 року в селі Моринцях на Черкащині у сім’ї кріпаків. Жили вони в злиднях, багато працювали, щоб прогодувати сім’ю, а сім’я була чималенька – п’ять сестричок Тарасових і двоє братів. А звали їх: Катерина, Ярина, три Марії, Микита і Йосип. Старша сестра Катерина була Тарасові за няню.

З дитинства був допитливим, любив малювати, співати. Тарасові було дев’ять років коли він залишилися без матері. Батько одружився вдруге. Мачуха мала трьох своїх дітей, і життя в хаті стало нестерпним.

Коли ж через два роки помер і батько, хлопець пішов у найми. Тарасові дуже хотілося вчитися. Але шкільний дяк, до якого найнявся малий за можливість навчатися, виявився п’яницею і змушував його красти. Хлопець знайшов собі нового вчителя — маляра, але Тараса приставили козачком до пана. Це була нудна робота: цілими днями чекати, поки господар забажає люльку чи склянку води, яка стоїть поряд з ним на столі. Нехтуючи забороною, Тарас таємно перемальовував картини зі стін панського будинку. За це його одного разу дуже покарали. Але й помітили неабиякі здібності кріпака і вирішили віддати його до майстра вчитися на «кімнатного живописця».

 Коли Тарасові минуло 17 років, він опинився зі своїм паном у Петербурзі. У 24 роки друзі викупили Тараса з кріпацтва. Він з великим завзяттям узявся за науку. Навчаючись у Петербурзькій академії художеств, він водночас здобував знання із мови, літератури, історії, географії, навіть математики, і незабаром став освіченою людиною. Друзі-земляки посприяли виходу у світ першої книги його віршів — «Кобзаря». Поезія Шевченка не просто зачаровувала: вона будила прагнення до волі, національну гідність українців. Тому поет був небезпечним для царського уряду, і його було заслано рядовим солдатом на довгих десять років із забороною писати й малювати.

 Серед небагатьох прижиттєвих видань Тараса Шевченка особливе місце посідає остання його книжка — «Буквар південноруський», складена із кращих зразків фольклору та частково з власних творів. Ця книжка для учнів недільних шкіл була першою дитячою демократичною читанкою в Україні. 10 тисяч примірників книжки було видано власним коштом поета. Продавалися вони лише по 3 копійки, щоб їх могли купити й найбідніші селяни. «Буквар» став найкращим дарунком для дітей, яких поет щиро любив. Шевченкові поезії «Маленькій Мар’яні», «Мені тринадцятий минало», «І золотої й дорогої…», «На Великдень на соломі», «Дівча любе, чорноброве!», «Тече вода з-під явора» та десятки інших стали улюбленими творами багатьох поколінь дітей. Мріяв поет написати й інші підручники для початкової школи, викладати малювання в Київському університеті. Однак передчасна смерть не дала йому здійснити своїх планів.

Помер Тарас Шевченко 10 березня 1861 року. Поховали його на Смоленському кладовищі в Петербурзі. У травні того ж року домовину поета перевезено в Україну й поховано, як він сам заповідав, на Чернечій горі над Дніпром біля Канева.

Андрей Шептицький

Скачати

Щодо відзначення 150-річчя

з дня народження митрополита

Української Греко-Католицької церкви

Андрея Шептицького

 Життя у датах

Біографічна довідка. Хронологічна таблиця.

Головні напрямки діяльності митрополита Андрея Шептицького:

Розвиток  Церкви

Таємно подорожуючи всією Україною, Білоруссю, Литвою та Росію, він закладає основи спільнот католиків східного обряду. У Києві створює Генеральний вікаріат для Східної України.

З ім’ям Андрея Шептицького пов’язують відродження Свято-Успенської Унівської Лаври у Львівській області.

Шептицький засновує Греко-католицьку семінарію, передавши їй понад 4 тис. цінних книг із власної бібліотеки. Пише листи до пастви, присвячені вихованню молоді, моральним засадам християнської родини.

Силами Шептицького було збудовано чимало храмів і монастирів. Напередодні Другої світової війни під його “рукою” налічувалося вже 4400 церков і каплиць греко-католицького обряду, богословська академія, 5 духовних семінарій, 127 монастирів, виходило 9 друкованих періодичних видань.

Допомога сиротам

Андрей Шептицький був загальновизнаним благодійником і меценатом. Найбільшу підтримку він надавав сиротам і молоді. Так, однією з найважливіших акцій Шептицького стала допомога вдовам і сиротам священників, яку він домігся як член Палати Панів.

Андрей щедро допомагав сестрам Василіянкам у фі­нансуванні їхнього сиротинця, особливо дбав про добре харчування сиріт. У 1925 році монахи Студити побудували з його допомогою новий центр у Львові, де розмістився сиротинець.

За підтримки митрополита в Унівській лаврі відкрито притулок та сиротинець для дітей віком до семи років. У Львові та інших містах Галичини діяли притулки, яким він допомагав. За його сприянням засновано т.зв. “Порадню матерів” у передмісті Львова під егідою Товариства опіки над молод­дю в купленому та подарованому митрополитом будинку “Дитячі ясла” й “Українську лічницю” (лікарню), де найбідніші люди отримували безкоштовну медичну допомогу.

Під особливою опікою Шептицького перебували тисячі воєнних сиріт Першої світової війни. З нагоди повернення митрополита із російського заслання в 1917 pоці галицька громада заснувала Фонд імені Андрея Шептицького. Митрополит за рахунок власних коштів збільшив уставний капітал Фонду уп’ятеро та заснував притулок для сиріт у Львові.

Показовим є той факт, що під час подорожі за океан в 1921–1922  роках Шептицький також збирав фонди для воєнних сиріт, в тому числі економлячи на власних витратах.

Не забував Владика і про тих українців, яких неволя й злидні гнали на заробітки до Америки, Німеччини й інших країн. Він домігся у Ватикані дозволу на утворення двох греко-католицьких єпископств у США й Канаді та вікаріату в Боснії.

Підтримка молоді

Шептицький сприяє видавництву журналів для молоді “Наш приятель”, “Поступ”, “Українське юнацтво”. Підтримує школи для ремісничої та гімназійної молоді, організації “Пласт”, “Луг”, “Сокіл-Батько”, “Українська молодь Христові”. Чималу суму грошей пожертвував на Академічний дім, який служив гуртожитком і бібліотекою для  багатьох українських студентів. Починаючи з 1901 року, митрополит щороку утримував 40 бідних юнаків і дівчат, допомагаючи їм здобути освіту.

Підтримка освітніх проектів

Митрополит активно ініціює та фінансово підтримує освітні проекти. Так, у Львові на власні кошти будує середні школи, надає матеріальну допомогу приватним закладам освіти імені М. Шашкевича, Б. Грінченка, Князя Данила.

Водночас Андрей щедро спонсорує приватне народне семикласне шкільництво, яке вели сестри Василіянки і товариство “Рідна школа”. Він подарував йому чотири будинки. На кошти Митрополита придбано будівлю, в якій розмістилася художня школа Олекси Новаківського. Він також надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття художньої освіти у найкращих навчальних закладах Європи. Крім того, матеріально допомагав як окремим українським студентам, так і цілим товариствам.

Наукові проекти

У Римі відкрив Українську історико-церковну місію з метою пошуку, копіювання та публікації документів з ватиканських і римських архівів, які мають відношення до України. У 1928 році він заснував Греко-католицьку богословську академію у Львові. У 1929 – Богословське наукове товариство. Особливу увагу приділяв вихованню молоді в дусі християнської моралі, національного патріотизму, загальнолюдського гуманізму.

Утворив Науковий інститут, пов’язаний із Львівською богословською академією.

Музейна та бібліотечна справи

Митрополит Андрей був щедрим меценатом українського мистецтва, на якому добре розумівся. Так, він заснував Український національний музей у Львові, купив у 1905 р. для нього спеціальне приміщення. Завдяки піклуванню Шептицького в музеї зібрано одну з найбільших у Європі колекцію іконопису. Виділяв кошти на діяльність Українського народного музею “Гуцульщина” в Коломиї, допомагав іншим музеям та культурним закладам, навіть, іноземним. Лише Національному музею він передав у 1931 році колекцію із 9880 предметів. Серед них – рукописи XV–XVIII ст., стародруки, архівні матеріали XVI–XVIII ст., ікони, твори живопису та графіки, речі культового призначення. Заснував єпархіальну бібліотеку в Станіславові і передав туди 4000 книг з особистої бібліотеки

Бізнесові проекти

Митрополит Андрей був ініціатором і меценатом Земельного банку у Львові, допомагав розбудовувати Іпотечний банк, товариство взаємного страхування “Дністер”. Також заснував у митрополії шість заводів, зокрема кахельний і цегельні. Утворив “Маслосоюз” і “Центросоюз” – спілки кооперативів, які спеціалізувалися на виготовленні та продажі господарської продукції.

Політична діяльність і дипломатія

Працюючи за різних політичних режимів (Австро-Угорська монархія, Польща, радянська влада), він ішов на розумні компроміси, не відступаючи проте, від головної мети. Його обрано членом Національної Ради ЗУНР, почесним президентом Української Національної Ради у Львові, а згодом – Всеукраїнської Національної Ради. Завдяки зусиллям Митрополита Андрея Ватикан де факто визнав УНР.

У дипломатичних поїздках до Бельгії, Голландії, Великобританії, Канади, США, Бразилії, Аргентині, Італії, Австрії відстоював права українців та інтереси Української Держави. З його благословення 30 червня 1941 року відбулося проголошення Акта відновлення Української держави.

Допомога жертвам Голодомору

Шептицький не залишився осторонь тих процесів, що відбувались на підрадянській Україні і разом з іншими єпископами різко засудив Голодомор 1932–1933 років. У цей час ним була започаткована акція зі збору продуктів для голодуючих на Наддніпрянщині, але радянський уряд відмовився від цієї допомоги.

Порятунок євреїв в роки Голокосту

У роки нацистської окупації під час Голокосту на Галичині митрополит врятував життя понад 150 євреям. Він започаткував і очолив кампанію з їх переховування, до якої залучив велику кількість духовенства. За вказівками митрополита євреям видавали фальшиві документи, зокрема, свідоцтва про хрещення, організовували дитячі притулки при монастирях, де перебували єврейські діти.

Літературна спадщина

Митрополит залишив по собі величезний літературний спадок. Зокрема, пастирські послання, трактати, серед яких: “Україна в передсмертних судорогах”, яке засуджувало жорстоку політику Голодомору, “До духовенства й вірних Станіславівської єпархії (1899–1904)”, “Як будувати рідну хату?” де виклав і обґрунтував ідею об’єднаної України, в якій мала бути створена одна Соборна церква, “Про обряди”, “Вірність традиції”. Крім того, митрополит видав чималу кількість статей і звернень як до пастви, так я до високопосадовців іноземних держав.

Вшановуючи постать митрополита, маємо говорити про те, що духовні й матеріальні результати його діяльності сягають далеко за межі Західної України. Його всеукраїнський і світовий спадок вражає масштабами, багатогранністю й розмаїттям.

Настанови Андрея Шептицького, які актуальні й сьогодні :

1. “Демократія і свобода, і участь усього народу у виконуванні керівної влади може йому обіцяти мир, добробут і щастя”.

2. “На чому ж опреться єдність хати? На національній єдності. Український народ є одним народом, дехто навіть хоче сказати – одним організмом, тому й належить йому стати і суцільним національним витвором”.

3. “Браття мої милі! Коли любите свої діти і свій нарід, коли дбаєте о щастє і здоровлє, жийте морально, не убивайте самі себе, не убивайте своїх дітей, не марнуйте неморальністю основних, фізичних сил народних! Бійтеся гріха, бійтеся тих страшних наслідків, які наносить неморальність на кождого зосібна, на родину, на цілий народ!”

4. “Християнин може і повинен бути патріотом, але його патріотизм не може бути ненавистю, ані не сміє накладати обов’язків, противних вірі. Те, що видавалося б патріотизмом, а було ненавистю або противилося би вірі, не є правдивим патріотизмом”.

5. “Легше часом кров пролити в однiй хвилi ентузiазму, нiж довгi роки з трудом виконувати обов’язки, зносити спеку дня i жар сонця, злобу людей i ненависть ворогiв, брак довiр’я своїх i недостачу помочi вiд найближчих; i серед такої працi аж до кiнця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврiв перед перемогою, анi винагороди перед заслугою!”

6. “Справедливість постає в тому, що блаженні в небі віддають кожному те, що йому належиться”.

7. “Тяжкий досвід, який впаде на нашу Церкву, є хвилевий. Я виджу відродження нашої Церкви. Вона буде гарніша, величавіша від давньої, та буде обнімати цілий наш народ. Україна увільниться зі свого упадку та стане державою могутньою, з’єднаною, величавою, яка буде дорівнювати другим високо розвинутим державам…”

8. “Дивним способом обманюють себе і людей ті, що політичне вбивство не уважають гріхом, наче би політика звільнила чоловіка від обов’язку Божого закону та оправдувала злочин, противний людській природі”.

9. “Мусимо, однак, від усіх домагатися залишення раз на все всяких партійних роздорів і внутренної партійної боротьби. Хто приносить нам домашню війну, той шкодить народній справі навіть тоді, коли б для неї мав і великі заслуги… партійні роздори є національним злочином, якого терпіти не можемо”.

10.“Життя – це мистецтво, а його твори – це дiла розуму й волі, цілої людської душі”.

11. “Чоловік лінивий, до праці тяжкий, буде тягарем і для родини, і для цілої громади; не лишень маєток змарнує, а й через лінивство стане з часом нездатним до праці”.

12. “Ми, українці, більше, може, ніж інші народи світу, маємо важливі і глибокі причини бажати справедливого поєднання народів, що між собою ведуть війну, і порозуміння в любови тих віросповідань, що усталюють та поглиблюють чвари між людьми”.

13. “Всі суспільні групи, що представляють інтерес одної суспільної верстви або одної частини суспільности, не зможуть єднати всіх людей, тому часто ведуть їх до взаємної боротьби і в самих своїх принципах борються не лише проти супротивних принципів, але і з їх прихильниками”.

14. “Нехай майбутні покоління візьмуть в свої руки торгівлю і промисел, бо слабкою завжди є суспільність, що свого промислу не має; убогою суспільність, в котрій торгують чужинці”.

15. “Багатство обіцяє щастя, а часто дає нещастя – обіцяє життя, а дає смерть. Обман є в тому, що багатство видається невинним, видається добром, а веде в гріх…”

16. “Не та суспільність щаслива і багата, котра численних має теоретиків, а та, котра в кожнім напрямі сама себе забезпечує”.

17. “Ідеалом нашого національного життя є наша рідна всенаціональна Хата-Батьківщина… Завдання Українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільно-християнські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати відцентрові тенденції внутрішнього розкладу й успішно захищати межі від зовнішніх ворогів”.

18. “Могутньою та такою, що забезпечує щастя всім громадянам організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли не буде цілістю, зложеною штучно з різних і різнорідних частин, а подібним до моноліту організму, себто тілом, оживленим одним духом”.